Постанова ВАСУ від 04.03.2014 року

Друк

Пошук

457

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2014 р. м. Київ К-25832/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Асоціація санаторіїв та курортів України" та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2010 у справі № 2а-2233/09/2670 за позовом Закритого акціонерного товариства "Асоціація санаторіїв та курортів України" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 08.08.2005 № 356-23804-22954230-8937, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "фінансові" санкції у розмірі 961 168,35 грн. за порушення положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався, зокрема, на відсутність як у господарюючого суб'єкта обов'язку використовувати реєстратор розрахункових операцій під час реалізації споживачам туристичного продукту відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а також при продажу авіаквитків із застосуванням бланків суворого обліку, та на необґрунтоване визначення податковим органом штрафних санкцій як суми податкового зобов'язання.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою суду першої інстанції у цій справі, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково: оспорюване податкове повідомлення - рішення визнано недійсним в частині застосування фінансових санкцій у сумі 225 057,50 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач та відповідач звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, посилаючись на те, що при винесенні зазначених судових рішень судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі Товариство просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

А державний податковий орган у касаційній скарзі ставить питання про скасування вказаних судових рішень в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення, яким у позові відмовити.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях, встановила, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а скарга Державної податкової інспекції - залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 27.07.2005 проведено перевірку Товариства (офіс фірми) щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності.

За результатами перевірки складено акт від 27.07.2005, у якому зафіксовані допущені позивачем порушення пп. 1, 2, 5 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", яке полягало у реалізації позивачем у період з 01.05.2005 по 26.07.2005 за готівкові кошти туристичного продукту інших туроператорів та авіаційних квитків з оформленням прибутково - касових ордерів на загальну сум 192 233,67 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО).

Державною податковою інспекцією на підставі акту перевірки від 27.07.2005 та згідно Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" було прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.08.2005, яким до позивача застосовано фінансові санкції у сумі 961 168,35 грн.

Висновок суду першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення - рішення податкового органу в частині застосування до позивача фінансових санкцій у сумі 736 110,85 грн. ґрунтується на тому, що туристичні підприємства не відносяться до підприємств авіаційної служби або залізничного транспорту, а виступають у ролі посередників при продажу квитків, тому дія п. 4 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", якою звільнено суб'єктів господарювання застосовувати РРО, не розповсюджується. При цьому доводи позивача про наявність укладених агентських угод, укладених з авіакомпаніями, та сертифікату на право продажу авіаційних перевезень відхилено, оскільки позивачем не доведено факт реалізації ним авіаквитків, які є бланками суворого обліку.

Із таким застосуванням закону погодитися не можна з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 3 ст. 3 Повітряного кодексу України від 01.05.1993 № 3167-XII держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, відповідні органи авіаційного транспорту України шляхом здійснення сертифікації, реєстрації та ліцензування.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства.

Сертифікат на право продажу авіаційних перевезень, що надається Державною службою України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації відповідно до наказу № 255 визнаний Міжнародною асоціацією перевізників повітряного транспорту (IATA) та його наявність є одним із основних критеріїв, які застосовуються при акредитації українських агентів в IATA.

Сертифікація агентств з продажу авіаційних пасажирських та вантажних перевезень здійснюється на території України з 2001 року. Сертифікаційні вимоги до агентств відповідають вимогам Конвенції про міжнародну цивільну авіацію ІКАО. Перелік суб'єктів, які підпадають під режим сертифікації та розмір державного збору за проведення сертифікації суб'єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень визначений у Положенні про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних організаціях, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889). Дане положення визнано Юридичним бюро ІКАО, як таке, що відповідає міжнародній практиці.

Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації № 255, яким затверджено Положення про сертифікацію суб'єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України, у встановленому законодавством порядку, погоджено з Антимонопольним комітетом України та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12.01.2005 № 27/10307.

Положення поширюється на юридичних осіб незалежно від форм власності, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України. Воно встановлює порядок сертифікації суб'єктів, які надають на території України агентські послуги з продажу авіаційних перевезень, обов'язки агентства, порядок здійснення перевірок агентства, умови анулювання сертифіката на право продажу авіаційних перевезень, а також умови продажу авіаційних перевезень на території України для авіаперевізників, які здійснюють авіаційні перевезення в Україну або з України.

Згідно з п. 4 ст. 9 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (у редакції чинній на момент спірних відносин) РРО та розрахункові книжки не застосовуються при продажу проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів.

Згідно розділу II Номенклатури бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну, затвердженої як додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 283 "Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку" з наступними змінами, проїзні документи (квитки на проїзд у залізничному та повітряному транспорті) є бланками документів суворого обліку. Тобто, такий розрахунковий документ як квиток (квитанція, талон) на проїзд у залізничному та повітряному транспорті дорівнюється до розрахункової квитанції.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, згідно умов договорів, укладених Товариством з авіаперевізниками, позивач як агент від перевізника за заявкою отримував бланки суворого обліку (далі - БСО) проїзних документів за накладними, за які (БСО) звітував перед авіаперевізником про їх використання, що підтверджується наявними в матеріалах справи, зокрема, копіями звітів про рух БСО, контрольних купонів БСО.

Отже, позивач здійснював продаж проїзних і перевізних документів із застосуванням БСО на авіаційному транспорті з оформленням відповідних розрахункових та звітних документів, які у розумінні Закону № 265/95-ВР є розрахунковими документами.

Таким чином, враховуючи положення п. 4 ст. 9 Закону № 265/95-ВР, яким визначено безпосередньо операцію, здійснення якої не передбачає застосування РРО, а не суб'єкта який її здійснює, наявність у позивача Сертифіката, виданого Державною службою України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, та відповідність квитків на проїзд у повітряному транспорті розрахунковій квитанції, позивач як суб'єкт господарювання звільняється від застосування РРО при продажу авіаквитків.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але судами порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень в цій частині, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Щодо порушення Товариством Закону № 265/95-ВР за реалізацію туристичних послуг без застосування РРО, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України від 15.09.1995 № 324 "Про туризм" визначено такі поняття: туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

В силу ст. 1 Закону № 265/95-ВР РРО застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти. А згідно п. 1 ст. 9 цього Закону - РРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Таким чином, з огляду на те, що Товариство не здійснює торгівельної діяльності, а здійснює свою діяльність шляхом надання туристичних послуг, що підтверджується довідкою про включення до ЄДРПОУ, згідно з якою до видів діяльності підприємства віднесено - туристичні агентства та бюро подорожей, та ліцензією на здійснення туроператорської діяльності, суди дійшли вірного висновку про безпідставність застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 225 057,50 грн., зазначивши, що Закон № 265/95-ВР не ставить у залежність правовий статус підприємства (туроператор, турагент), реалізація послуг якого здійснюється безпосередньо чи за посередництвом, від обов'язку застосовувати чи не застосовувати РРО, позаяк туристичні послуги надаються як туроператорами так і турагентами та не поділяються на власні чи невласні.

Також колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що застосування санкцій за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, повинно здійснюватись податковим органом шляхом прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій), яке складається за формою "С".

Податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючого органу про обов`язок платника податків сплатити суму податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, у випадках передбачених Законом "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Таким чином, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов`язків зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування".

У зазначених нормах штраф, застосований податковим органом до позивача за порушення Закону № 265/95-ВР, не визначений як податок або збір (обов'язковий платіж).

Отже, застосування до позивача штрафу за порушення Закону № 265/95-ВР не є сумою податкового зобов'язання, у зв'язку з чим оспорюване податкове повідомлення-рішення є недійсним також як таке, що не відповідає статтям 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", п 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Асоціація санаторіїв та курортів України" задовольнити.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2010 у справі № 2а-2233/09/2670 в частині відмови у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства "Асоціація санаторіїв та курортів України" скасувати та в цій частині позовні вимоги задовольнити, скасувавши податкове повідомлення - рішення від 08.08.2005 № 356-23804-22954230-8937 в частині застосування фінансових санкцій у сумі 736 110,85 грн. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2010 у справі № 2а-2233/09/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко

Популярні новини